Форум села Нижня Лукавиця Львівської області: новини

Оскільки Стрийщина була одним із найбільш національно свідомих регіонів України, то не дивно, що дуже багато наших земляків прославилися у боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу. Були серед них Провідники ОУН, а саме:

Степан Охримович (18.09.1905, м. Сколе – 10.04.1931, с. Завадів).

Член куреня Червона Калина від 1925 до 1927; визначний студентський діяч, член-основник ОУН, провідник Крайової Екзекутиви ОУН; по виході з польської тюрми, де його жорстоко катували, помер в с. Завадів неподалік міста Стрий 10 квітня 1931 року.

Степан Бандера (01.12.09, Старий Угринів Калуського повіту – 15.10.59, Мюнхен).

В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії, жив з дідусем Михайлом Бандерою та бабусею Розалією з Білецьких – споконвічними стриянами. У Стрию на поч. 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. В 1928 Бандера, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. Одночасно належав до студентської організації Група Української Націоналістичної Молоді, що була тісно пов'язана з УВО. В 1929 Б. вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західно-Українських-Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди.

В червні 1933 на берлінській конференції ОУН Бандера був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1933 спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, Бандера доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б.Пєрацького.

В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А.Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН.

Після початку радянсько-німецької війни – 30.6.1941 – ОУН під проводом Бандери проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 6.7. 1941 Бандера був заарештований німецькими окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. Після звільнення з концтабору військами союзників Бандера внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєнфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН).

15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б.Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолету (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив С.Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені. Степан Бандера автор декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено ідеологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.

Лев Ре?бет (03.03.1912, Стрий, Львівська область – 12.10.1957, Мюнхен) – український політичний діяч, публіцист і адвокат, один із лідерів ОУН.

Народився в сім'ї поштового урядовця. З дитячих років відзначався глибокою релігійністю та відданістю українській національній ідеї. Брав участь у юнацькому русі пластунів. У 15-річному віці, навчаючись в українській гімназії, став членом Української Військової Організації (УВО); після заснування Організації українських націоналістів у 1929 р. вступив до її лав.

Закінчив юридичний факультет Львівського університету.

В'язень польських тюрем за приналежність до ОУН.

1934-1938 – Провідник крайової екзекутиви ОУН у Західній Україні. Після розподілу Польщі між нацистською Німеччиною та Радянським Союзом у вересні 1939 року Ребет виїхав до Кракова, там він входив до складу Центральної Екзекутиви ОУН і керував розвідкою.

1940-1941 – після розколу ОУН на мельниківську та бандерівську фракції – підтримує Степана Бандеру. З квітня 1941 р. – член ОУНР.

Коли 22 червня 1941 року вибухнула радянсько-німецька війна, Ребет у складі бандерівської похідної групи вирушив до Львова. Ввечері 30 червня 1941 у звільненому від Червоної армії Львові було проголошено про відновлення Української держави. 5 липня Лев Ребет призначається заступником Голови Українського державного правління (тобто Західноукраїнського уряду), яке очолював Ярослав Стецько, а після арешту останнього певний час виконував функції Прем’єра Правління. Того ж дня Гітлер наказав Гіммлеру вжити репресій проти Українського державного правління. Відтак, 6липня гестапо заарештувало у Кракові Степана Бандеру, 9 липня у Львові – голову Українського державного правління Ярослава Стецька, а 12 липня – членів Правління Дмитра Яціва, Романа Ільницького, Володимира Стахіва та Лева Ребета. Всіх їх перевезли до Берліна, і там нацисти упродовж 2 місяців слідства вимагали від них відкликати Акт відновлення Української держави. Оскільки ж Бандера, Ребет, Стецько та інші керівники Українського державного правління відмовилися це зробити, нацисти відправили їх до концентраційних таборів - гестапівці заарештували Ребета у вересні 1941 року і допровадили до краківської тюрми, а згодом і до концтабору Аушвіц, де він був ув'язненний до грудня 1944.

Лев Ребет і його однодумці відстоював ухвалену 1943 року нову програму ОУН, головним гаслом якої було «Свободу народам, свободу людині!»,

Унаслідок численних партійних конфліктів Лев Ребет з грудня 1956 р. перестає бути членом ОУНР, і разом зі своїм соратником і однодумцем Зеновієм Матлою створює нові керівні органи Закордонних частин ОУН. З огляду на наявність двох провідників прихильників цього крила ОУН – так званого ОУНЗ – назвали 'двійкарями'.

Знаходячись в еміграції, Ребет займається науковою та публіцистичною діяльністю. Він був співробітником газет «Українська трибуна», «Час» та «Сучасна Україна».

Лев Ребет був убитий агентом КДБ Б.Сташинським 12 жовтня 1957 року на сходах у будинку на Карлплатц у Мюнхені, де тоді містилася редакція «Українського Самостійника», із загорненого у газету пристрою, який вистрілював струменем синильної кислоти. Він був виготовлений у московській лабораторії, що у добу ЧК називалася «спеціальним кабінетом», у добу НКВД – «камерою», а за часів КҐБ – «спецлабораторією №12». Зараз у структурах ФСБ вона називається “лабораторією Х”.

Мирослав Тураш (26. 02. 1910, с. Нижанковичі, тепер Старосамбірського р-ну Львівської обл. – літо 1939).

Жив у Бориславі, потім Стрию. Закінчив Дрогобицьку ґімназію, член Пласту – 58 курінь ім. Т. Шевченка в Бориславі. Закінчив університет у 1935, маґістр права. Член УВО, від 1929 – ОУН. Повітовий провідник ОУН Дрогобиччини, від 1936 – окружний провідник Стрийщини. З того часу тісно співпрацював із В. Тимчієм. Заступник організаційного референта КЕ ОУН Я. Гайваса (1938), від осені 1938 – організаційний референт КЕ ОУН. Після уступлення Л. Ребета з посту Крайового Провідника 7. 02. 1939, став на його місце. Влітку 1939 пішов за кордон на зустріч з представниками ПУН. Повертаючись, при переході чесько-польського кордону пропав безвісти в районі Закопаного.

Володимир Тимчій-'Лопатинський' (28.10.1911 – 13.02.1940) – Крайовий Провідник на Західно-Українських Землях у 1939-40 рр.

Народився року в селі Грабовець Стрийського району. Батько Іван був професійним військовим, служив на теренах Чехії штабс-фюрером (командиром чоти). Мама Марія провадила велику сільську господарку і виховувала дітей, яких у неї було семеро.

У 1932 році Володимир закінчив Стрийську ґімназію і поступив до Львівського університету на гуманістичний факультет.

Вже в гімназії він активно працював у патріотичних українських організаціях “Просвіті”, “Рідній школі”, “Пласті”, ОУН. Під керівництвом Степана Охримовича організував Перше звено Юнацтва ОУН і став його Провідником. Дружив і тісно співпрацював з Степаном Бандерою, Олексою Гасиним, Петром Мірчуком. Пізніше займав відповідальні пости в ОУН: організаційного референта повітового, а потім окружного Проводу Стрийщини, організаційного референта Крайової Екзекутиви на ЗУЗ і, нарешті, Крайового Провідника та члена Революційного Проводу ОУН.

В. Тимчій організовував походи українців на гору Маківку, де відбувалося вшанування пам’яті полеглих стрільців, започаткував будівництво читальні у селі Грабовець, за його ініціативою весілля на Стрийщині стали для молоді безалкогольними. Особливо успішною у Стрийському повіті була “шкільна акція”, помітним учасником і організатором якої був Володимир Тимчій. За активну політичну діяльність польський режим неодноразово кидав В. Тимчія до в’язниці, в т.ч. й до Берези Картузької. Тимчій-'Лопатинський' користувався теж псевдонімами 'Володимир Зборівський', 'Євгеній', 'Окулярний', 'Сніг'.

Велика родина Тимчіїв була патріотично налаштована, і коли прийшла історична пора, більшість із них стали в перших рядах борців за незалежність України.

Микита Опришко та Іван Тимчій – двоюрідні брати Володимира – були активними членами ОУН і ще юнаками складали кістяк грабовецької Організації Укра

Закрити